СУСПІЛЬСТВО:
СУТНІСТЬ, ТИПИ, ТЕНДЕНЦІЇ
РОЗВИТКУ
1.Скласти опорний конспект за
темою:
ПЛАН
1. Системні
уявлення про суспільство у працях класиків соціології.
2. Класифікація суспільств у соціології.
3. Соціальні інститути як детермінанти соціального
устрою.
ІІ. Завдання для
контролю знань
1. Зробіть
порівняльний аналіз традиційного, індустріального та постіндустріального
суспільств (у формі таблиці).
2. Напишіть есе: „Моє бачення типології суспільств та
місце у ній України”.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ
Розкриваючи перше питання, необхідно вказати,
що здогади про інтегративну роль суспільства з’являються ще в працях
давньогрецьких мислителів – Платона, Арістотеля. Зокрема, Арістотель вважав
державу синтезом усіх форм спілкування заради досягнення вищого блага,
ідеальною системою, яка має свою структуру і функції.
Згодом у
філософській і соціологічній думці виокремлюються два різновиди системних уявлень про
суспільство: системно-механістичний та системноорганістичний. Наприкінці ХІХ –
на початку ХХ ст. формується ще один тип системних уявлень про суспільство,
який умовно можна назвати синтезованим, бо виникає він у результаті злиття
основних елементів перших двох типів. Його представниками вважають Ф.Тьоніса й
Е.Дюркгайма. У Ф.Тьонніса „органічна” община (або гемайншафт) протистоїть
„механічному” суспільству (або гезельшафту). Натомість Е. Дюркгайм описує
протилежне співвідношення „органічного” і „механічного”, втіленого у
солідарності. Він оголошує саме суспільство найбільш природним і органічним
типом солідарності, заснованим на зростаючому розподілі праці.
У марксистській соціологічній концепції суспільство також трактується як
живий організм, який перебуває у постійному розвитку. Її суттю є акцент на
залежності та зумовленості всіх соціальних підсистем економічною, яка
ґрунтується на матеріальному виробництві та певних формах власності.
Структурний функціоналізм
суттєво розширює системні уявлення про суспільство. У центрі уваги перебуває
загальна система дії, однією з підсистем якої виступає соціальна система.
Суспільство і є цією
соціальною системою, володіючи найвищим рівнем самодостатності щодо середовищ,
що її оточують. Ситуація постмодерну також не відкидає ідеї системності
суспільства, але надає їй нового, розширеного змісту. На переламі ХХ і ХХІ ст.
системність суспільства розглядається в єдності найрізноманітніших його
вимірів.
Отже, соціологічні
концептуалізації суспільства як інтегрального цілого мають свою історичну
спадщину, починаючи від класичних витоків соціологічного теоретизування. Можна
виокремити такі соціологічні традиції у розумінні суспільства: органістична
(Г.Спенсер, О.Конт); морально-солідаристська (Е.Дюркгайм); матеріалістична (К.Маркс);
структурно-функціональна (Т.Парсонс); комунікативна (Дж.Мід); конфліктологічна
(Л.Козер, Р.Дарендорф); етнометодологічна (Г. Гарфінкель); феноменологічна
(Т.Лукман, П.Бергер); системна (Н.Луман).
При
висвітленні другого питання
необхідно зазначити, що історію людства можна класифікувати через певну
кількість базових типів суспільства. Жодна класифікація не може охопити всі
ознаки суспільства. Тому існує багато типологій, серед яких у соціології
найчастіше використовується стадіальна. Згідно з нею, суспільство у своєму
розвитку проходить три стадії, які і визначають три типи суспільств: традиційне
(аграрне, доіндустріальне, домодерне), індустріальне (модерне) та постіндустріальне
(інформаційне, постмодерне). Для першої стадії характерне переважання
сільського господарства, для другої – промисловість, для третьої – сфера
послуг, знання та досвід людини, а на промисловому виробництві – передові
технології, тобто інформація.
У
вітчизняній соціології існує також методологічна проблема екстраполяції
переважно західних концепцій суспільства, його організації та життєдіяльності
на інші “незахідні” суспільства. Зокрема йдеться про релевантність цих
концептуальних підходів до сучасного українського і подібних йому суспільств,
що перебувають в процесах соцієтальних трансформацій. Відтак, важливим
видається теоретичне узагальнення та систематизація сучасних соціологічних
концепцій суспільства, а також питання застосування їх теоретичного потенціалу
для інтегральних соціологічних концептуалізацій щодо українського суспільства.
Аналізуючи третє питання необхідно наголосити, що
більшість соціологів роблять акцент на цінностях, як на основному елементі
культури, яка, в свою чергу, є домінантою існування суспільства. Культурні
ідеальні зразки символічно втілюють і передають в поколіннях набутий
загальноісторичний досвід, а культура впливає на зміну поведінки людей не примусово, а шляхом засвоєння її
особистістю і перетворення на факт життєвого досвіду.
Треба
наголосити, що існує взаємозв’язок між нормами і цінностями. Соціальні цінності
конкретизуються в соціальних нормах. Цінності пов’язані з культурною
орієнтацією, цілеспрямованістю людської діяльності, а норми – із соціальною
організацією суспільства, насамперед із засобами і способами реалізації
ціннісно-спрямованої діяльності.
Варто
зауважити, що організація і регулювання спільної діяльності людей, сталість
соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і спільнот,
забезпечується через соціальні інститути. Т.Веблен на початку ХХ ст. визначав
соціальний інститут як сукупність суспільних звичаїв і соціальних норм, у яких
втілені спосіб думки і життя людей і які передаються з покоління в покоління. І
сьогодні багато соціологів трактують соціальний інститут як складну
конфігурацію звичаїв, традицій, вірувань, установок, правилрегуляторів і
законів, які мають певну мету і виконують певні функції. Це „своєрідний спинний
хребет суспільного життя, оскільки він забезпечує соціальний лад у суспільстві,
його стабільність та інтеграцію”.
Усі соціальні інститути поділяють на головні та
неголовні. Сучасна п’ятірка головних соціальних інститутів виглядає так: сім’я,
релігія, економіка, політика і освіта. Суспільство влаштоване таким чином, що
ряд інститутів виконує декілька функцій одночасно, і в той же час одну функцію
можуть виконувати одразу декілька інститутів. При цьому функції соціальних
інститутів з часом можуть змінюватися. Якщо інститут, крім користі, приносить
суспільству шкоду, то таку дію називають дисфункцією. Наростання дисфункцій у
діяльності соціальних інститутів може призвести до соціальної дезорганізації
суспільства.
У контексті людської поведінки і діяльності
доцільно розглянути еволюцію становлення та розвитку суспільства. Для цього
необхідно насамперед дослідити основні чинники соціальної
динаміки. А через поняття „соціальні зміни” проаналізувати ідею прогресу щодо
розвитку суспільства та дилему „еволюція – революція”. Не зайвим буде також
розгляд питання закономірностей розвитку суспільства – чи можна про них взагалі
говорити? Бажано також проаналізувати процеси, що відбуваються в нашому
суспільстві на сучасному етапі, особливо у сфері головних соціальних інститутів.
Запитання
та завдання для самоконтролю
1. Розкрийте суть системно-органістичного уявлення про
суспільство. Назвіть його представників.
2. Назвіть
розробників стадіальної типології суспільства та охарактеризуйте її.
3. На чому роблять наголос соціологи при визначенні
культури? Обґрунтуйте свою думку посиланням на конкретних соціологів.
4. Що таке
соціальні цінності? Назвіть відомі Вам соціальні цінності.
5. Чи можна виробити універсальну систему цінностей?
Обґрунтуйте.
6. Чи можливе, на Вашу думку, існування суспільства без
соціальних цінностей? Обґрунтуйте свою думку.
7. Що таке соціальні норми? Як вони пов’язані із
соціальними цінностями?
8. Чи може потреба
вищого рівня стати домінантою поведінки людини, якщо, хоча б частково, не
задоволена потреба нижчого рівня? Чи стикалися Ви з такою ситуацією в реальному
житті і які були Ваші дії?
9. Чи існують закони та закономірності в розвитку
суспільства? Якщо так, то які?
Комментариев нет:
Отправить комментарий