Соціологія. Заняття №5-6

                              Заняття№5-6

 І.  Скласти опорний конспект за темою:  

 ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ

1. Основні етапи становлення соціології.

 2. Сучасні соціологічні парадигми.

3. Соціологічна думка України

  ІІ. Завдання для контролю знань

1. Підготуйте есе на тему: „Найбільш близькі для мене ідеї засновників соціології”.

2. Підготуйте таблицю: „Видатні вчені-соціологи”.

3. Зробіть аналітичну характеристику (презентацію) одного із соціологів за такою схемою:

 а) коротка характеристика епохи вченого і країни проживання;

б) біографічні дані;

в) основні теоретичні погляди;

 г) власне ставлення до ідей ученого.

                         МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

     При з’ясуванні першого питання, звертаючись до аналізу історії розвитку соціології як самостійної науки, перш за все необхідно визначити хронологічні рамки її існування. Соціологію можна визнати як відносно молоду галузь людського знання, становлення якої припадає на кінець 30-их та 40-ві роки ХІХ сторіччя, пов’язано з іменем О. Конта.     

              Періодизація розвитку соціологічної науки має велике значення не лише в історико-соціологічному контексті, але й для кращого розуміння проблеми трансформації предмета цієї науки. Існує декілька спроб такої періодизації. Однією з найбільш вдалих вважається періодизація розвитку соціології, запропонована Мартіном Елброу, який виокремлює п’ять етапів функціонування соціології як самостійної галузі наукового знання:

1) „універсалізм”, або класична стадія розвитку соціології (О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс);

 2) період становлення „національних шкіл” (Е. Дюркгайм, М. Вебер, Г. Зіммель, В. Парето);

 3) період протистояння соціологів двох протилежних напрямків: марксистської соціології та соціології структурнофункціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон, Ю. Габермас, Ч. Міллс, Е. Гоулднер);

4) період „індигенізації”, чи „отуземлення” соціології, поява національних соціологічних шкіл у країнах „третього світу”;

 5) період „глобалізації” (П.Бурдьє, Е.Гіденс, Н.Луман, З.Бауман, Е.Валерстайн, Ж.Бодрійар, Ж.-Ф.Ліотар).

      При висвітленні другого питання необхідно усвідомити, що сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії. Основними макросоціологічними теоріями є структурний функціоналізм (Т.Парсонс, Р.Мертон) і теорія соціального конфлікту (К.Маркс, Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф). Ці теорії зосереджені на виявленні закономірностей становлення та розвитку соціальних систем і виходять з аналізу великих спільнот (соціальних груп, страт, націй тощо). Згідно з ними різні мікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо) розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня.

         У межах мікросоціологічних теорій здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, Періодизація розвитку соціологічної науки має велике значення не лише в історико-соціологічному контексті, але й для кращого розуміння проблеми трансформації предмета цієї науки. Існує декілька спроб такої періодизації. Однією з найбільш вдалих вважається періодизація розвитку соціології, запропонована Мартіном Елброу, який виокремлює п’ять етапів функціонування соціології як самостійної галузі наукового знання: 1) „універсалізм”, або класична стадія розвитку соціології (О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс); 2) період становлення „національних шкіл” (Е. Дюркгайм, М. Вебер, Г. Зіммель, В. Парето); 3) період протистояння соціологів двох протилежних напрямків: марксистської соціології та соціології структурнофункціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон, Ю. Габермас, Ч. Міллс, Е. Гоулднер); 4) період „індигенізації”, чи „отуземлення” соціології, поява національних соціологічних шкіл у країнах „третього світу”; 5) період „глобалізації” (П.Бурдьє, Е.Гіденс, Н.Луман, З.Бауман, Е.Валерстайн, Ж.Бодрійар, Ж.-Ф.Ліотар).

      При висвітленні другого питання необхідно усвідомити, що сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії. Основними макросоціологічними теоріями є структурний функціоналізм (Т.Парсонс, Р.Мертон) і теорія соціального конфлікту (К.Маркс, Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф). Ці теорії зосереджені на виявленні закономірностей становлення та розвитку соціальних систем і виходять з аналізу великих спільнот (соціальних груп, страт, націй тощо). Згідно з ними різні мікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо) розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня.

      У межах мікросоціологічних теорій здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, окремих соціальних явищ, процесів тощо. В основу мікросоціологічного аналізу покладено дослідження повсякденної взаємодії людей. Макросоціологічні явища розглядаються представниками мікросоціології як неправомірні абстракції, реальність яких неможливо довести емпірично. До мікросоціологічних теорій відносять: символічний інтеракціонізм (Дж.-Г.Мід, Г.Блумер, А.Роуз, Г.Стоун), теорію соціального обміну (Дж.Хоманс, П.Блау, Р.Емерсон), феноменологічну соціологію (А.Щюц), етнометодологію (Г.Гарфінкель, Д.Дуглас, П.Мак-Хью), психоаналітичні теорії (З.Фройд, Е.Фромм, Л.Уорд, Ф.Гіддінгс.

       При аналізі третього питання слід звернути увагу на те, що соціологічна думка в Україні як цілісний еволюційний процес досліджувалась недостатньо. При тому, що українська соціально-політична теорія має давню історію, початком української соціології прийнято вважати кінець XIX – початок XX ст. Серед учених, які досліджували проблеми українського суспільства, слід виділити насамперед М. Драгоманова, Ф. Вовка, І. Подолинського, М. Ковалевського, О. Потебню, Б. Кістяківського, М. Шаповала, В. Липинського. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної соціології зробив М. Грушевський. У період еміграції він створив у Відні Український соціологічний інститут, де зібрав учених, які займалися соціологічною проблематикою. Із кінця 1920-х до кінця 1950-х рр. соціологія була оголошена «буржуазною наукою» і заборонена в СРСР. Але з кінця 1950-х рр. соціологія обмежено функціонувала в межах філософії. Лише у 1988 р. влада офіційно визнала соціологію окремою наукою. Після цього розпочався її бурхливий розвиток як науки і навчальної дисципліни.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що етимологічно означає термін „соціологія”?

 2. Хто вважається засновником соціології як окремої науки?

 3. Скільки стадій, за О. Контом, проходить інтелект у своєму розвитку?

 4. Хто поклав початок вивченню соціальних інститутів?

 5. Поясніть розуміння Г. Спенсером суспільства як організму.

 6. Назвіть основні праці К. Маркса.

 7. Назвіть два класи-антагоністи (за К. Марксом).

 8. Що мав на увазі К. Маркс під терміном „суспільна формація”?

9. До чого закликала Марксова теорія класової боротьби?

10. Назвіть основні праці Е. Дюркгайма.

11. Як ставився Е. Дюркгайм до приватної власності та нерівності людей?

12. Назвіть основні праці М. Вебера.

13. Розкрийте суть „розуміючої соціології” (за Вебером).